Українці так підтримали Vox Veritatis, що він попросив зупинити перекази
Історик Віталій Дрібниця, який майже десять років бореться з онкологією, отримав масштабну підтримку після звернення друга. Збір уже закрито.
У цієї історії незвичний фінал для українських зборів: «більше не надсилайте». Саме з таким змістом наприкінці серпня звернулися до людей близькі історика Віталія Дрібниці, а згодом і він сам.
Ще 25 серпня все починалося як термінове прохання про допомогу. Анатолій Подольський, директор Ukrainian Center for Holocaust Studies і давній друг Дрібниці, розповів, що історик майже десять років бореться з онкологічним захворюванням. Після чергової хіміотерапії його стан серйозно погіршився, а серед варіантів подальшого лікування розглядалася німецька клініка.
Подольський попросив українців підтримати друга фінансово. Публікація швидко розійшлася, а за нею пішли перекази.
Для сотень тисяч людей ім’я Віталія Дрібниці давно не потребує представлення. Це автор каналу Vox Veritatis, де він роками говорить про історію України, спростовує російські міфи й вступає в дискусії з носіями пропаганди. До кінця серпня канал мав близько 589 тисяч підписників.
До YouTube Дрібниця прийшов не випадково. Він педагог за професією, багато років працював у сфері освіти, був викладачем-методистом і став співавтором шкільних підручників з історії України. Фактично відеоблог став продовженням учительської роботи — тільки клас виріс до сотень тисяч людей.
Під час повномасштабної війни ця робота набула особливої ваги. Російська пропаганда постійно використовує історію для виправдання агресії: заперечує українську державність, привласнює минуле Києва, переписує радянські злочини. Дрібниця системно розбирає ці тези й пояснює, де закінчується факт і починається маніпуляція.
Коли ж допомога знадобилася йому самому, аудиторія відповіла дуже швидко. Невдовзі родина та Подольський оприлюднили повідомлення, що необхідних коштів уже достатньо. Збір закрили й попросили не переказувати гроші за жодними старими посиланнями.
29 серпня було поширено й окреме відеозвернення Віталія Дрібниці про завершення збору. Тобто зараз найправильніша реакція на старі пости з реквізитами — не донатити.
Це важливий момент, бо в соцмережах інформація живе довше за обставини. Старий допис може ще кілька днів або тижнів з’являтися у стрічці, тоді як потреба вже закрита. Тому прохання припинити перекази — не формальність, а актуальна частина історії.
І водночас це історія, якою складно не пишатися. Українці за роки великої війни навчилися миттєво збиратися навколо конкретної потреби. Це стало частиною нашого повсякденного життя — так само, як повітряні тривоги чи повідомлення з фронту.
Але за звичкою до донатів легко не помітити головного: вони працюють не лише як фінансовий інструмент. Вони показують горизонтальні зв’язки між людьми. Хтось бачить прохання, довіряє людині, переказує, поширює — і за короткий час тисячі окремих рішень складаються в спільний результат.
У випадку Дрібниці ця довіра формувалася роками. Він пояснював іншим минуле, сперечався з пропагандою, відповідав на складні запитання й робив це мовою, зрозумілою людям без академічної підготовки.
Тепер попереду — лікування. За публічною інформацією, подальший маршрут може бути пов’язаний із Німеччиною. Що саме буде далі, залежатиме від лікарів і медичних рішень.
А збір уже має свій завершений епізод: українці почули прохання про допомогу, відгукнулися, а потім почули ще одне — зупинитися. І це друге прохання не менш важливе за перше.
