Мобілізація в Україні змінилася від армії добровольців до партії «ухилянтів»

Мобілізація в Україні пройшла шлях від черг добровольців біля військкоматів до збройних нападів на представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Упродовж лютого 2022 року — квітня 2026 року зафіксували 619 нападів на військовослужбовців ТЦК, троє військових загинули. Ті, хто служить у територіальних центрах, розповідають, що агресія з боку цивільних до груп оповіщення стає «щоденним явищем».

Показовий випадок стався одного лютневого ранку 2026 року в центральному місті України. Патруль ТЦК разом із поліцейськими зупинив перехожого для перевірки документів, однак чоловік кинувся тікати. Наздоганяючи втікача, військові та правоохоронці почули постріли: чоловік стріляв спочатку в бік військового, потім у поліціянта. Ніхто не постраждав, нападника швидко затримали. Він виявився порушником військового обліку. Досудове розслідування завершено, справу розглядає суд.

Журналісти спробували з’ясувати, чому за кілька років ставлення громадян до мобілізації так радикально змінилося. Для цього вони поговорили з керівницею аналітичного напряму благодійного фонду «Повернись живим» Ярославою Братусь, виконавчим директором Київського міжнародного інституту соціології Антоном Грушецьким, а також із чинними й колишніми представниками вищого військового командування та військовослужбовцями ТЦК. У результаті виокремлено чотири етапи зміни суспільного ставлення до мобілізації.

Перший етап охоплює період від початку 2022 року до середини 2023 року. Тоді влада заявляла, що проблем із мобілізацією немає. Колишній міністр оборони Олексій Резніков 25 липня 2022 року казав: «Проблем із мобілізацією немає». А екссекретар РНБО Олексій Данілов 30 січня 2023 року наголошував, що біля військкоматів стоять черги. Після указу про загальну мобілізацію, підписаного 24 лютого 2022 року, ТЦК працювали в три зміни. Люди навіть пропонували хабарі, щоб їх узяли до війська, однак комісари були вимогливими й відмовляли, зокрема, тим, хто мав хронічні хвороби.

За перші місяці повномасштабної війни чисельність Збройних сил удалося збільшити приблизно до 700 тисяч бійців, тоді як на початку лютого 2022 року в армії служили орієнтовно 260 тисяч військових. Територіальні центри комплектування перевиконували мобілізаційні плани й відправляли добровольців додому зі словами, що передзвонять за потреби. Найнаполегливіші все ж добивалися зарахування до війська. Дехто воював без офіційного оформлення — так звані «пірати».

Однак далеко не всі, хто стояв у чергах до ТЦК, згодом опинилися в армії. Співрозмовник на ім’я Олександр майже шість місяців намагався мобілізуватися, але йому п’ять разів відмовляли через призовний вік, який тоді починався з 27 років. Повіривши в обіцянки про швидке завершення війни, він побудував цивільне життя, знайшов роботу з бронюванням і одружився. Влітку 2022 року на сайті президента з’явилася перша петиція про заборону видачі повісток на вулицях, блокпостах і заправках, проте відкритої конфронтації тоді ще не було.

За словами Антона Грушецького, у 2022–2023 роках існував «певний романтизм» від очікування швидкого завершення війни. Люди вірили, що завдяки великій кількості добровольців черга до них не дійде. На тлі успішних операцій на Харківщині та Херсонщині суспільство перебувало на позитиві. Однак згодом стали відомі корупційні скандали в оборонній сфері, зокрема справа про «яйця по 17», а на фронті сталися перші невдачі під час Запорізького контрнаступу. Це посилило недовіру до ТЦК і гострішу реакцію на несправедливість у процесі мобілізації.

Другий етап змін дослідники відносять до другої половини 2023 року — початку 2024 року. Тоді мобілізація вже відбувалася переважно за повістками, у територіальних центрах комплектування тривали кадрові чистки, а між політичним і військовим керівництвом наростала напруга. 19 грудня 2023 року президент Володимир Зеленський заявив, що військові запропонували мобілізувати додатково 450–500 тисяч людей, але йому потрібно більше аргументів, щоб підтримати цей напрям. Ця заява засвідчила, що питання комплектування армії перестало бути суто технічним і стало одним із найчутливіших у політичному порядку денному.

Надалі суспільні настрої продовжували змінюватися, а тиск на військовозобов’язаних зростав. Конфлікти між цивільними та представниками ТЦК переросли у відкриту агресію, включно з пострілами. Історія, за словами самих військових, «дуже погана», і вона відображає глибоку кризу довіри між суспільством і системою мобілізації.

У цілому йдеться про чотири етапи — від армії добровольців до так званої «партії ухилянтів». Кожен із них супроводжувався зміною риторики влади, настроїв громадян та методів роботи територіальних центрів комплектування. Перехід від масового добровольчого руху до системи примусового оповіщення став одним із найпомітніших соціальних зламів, спричинених повномасштабною війною.