Минулого тижня у Львові відбулася Конференція українських студій «Україна у світі», яка на кілька днів перетворила місто на центр глобальної дискусії про місце України в сучасному інтелектуальному просторі. Подія зібрала майже три сотні дослідників, науковців і представників академічних центрів із 38 країн світу — від США до Індонезії, від Швеції до Південно-Африканської Республіки. Учасники представляли проєкти, книги, дослідницькі лабораторії, обговорювали нові напрями та налагоджували міжнародні контакти.
Організаторами конференції виступили Український інститут, Міністерство культури України, Український католицький університет та Глобальна коаліція українських студій за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Фундації «Множина». Як зазначають організатори, це не просто черговий академічний захід, а перша подія такого масштабу, яка одночасно присвячена українським і кримськотатарським студіям. Конференція стала сигналом світовій академічній спільноті про те, що україністика виходить за межі класичної гуманітаристики й охоплює медицину, технології, безпеку, геополітику та питання корінних народів.
Щоб зрозуміти вагу цього поворотного моменту, варто згадати 1990-ті роки. Тоді україністика за кордоном значною мірою трималася на ініціативі діаспори та ентузіазмі окремих академічних центрів. Це було продовженням роботи, яку в еміграції вели Українська вільна академія наук, Науково-дослідний інститут при Гарварді, Канадський інститут українських студій при університеті Альберти, а також наукові осередки Мюнхена, Куритиби та Нью-Йорка. Діаспора у XX столітті фактично винайшла українознавство як дисципліну й запропонувала світу альтернативу російсько-радянському імперському наративу в той час, коли в самій Україні це було неможливо.
Після здобуття незалежності Україна ще не мала інституційної спроможності системно підтримувати свої студії. Перші конгреси Міжнародної асоціації україністів на початку 1990-х років, які організовували від Омеляна Прицака та Григорія Грабовича до Ярослава Ісаєвича та Оксани Пахльовської, були важливою спробою відновити розірвані наукові зв'язки між Україною та діаспорою, а також інтегрувати українську науку в західну академічну думку. Однак тоді ці конгреси, які проіснували до 2010-х років, були радше зусиллями пасіонарної частини спільноти, ніж частиною державної стратегії. Західні університети здебільшого дивилися на регіон через імперську оптику Москви.
Сьогодні цей колоніальний підхід руйнується. Інтерес, викликаний трагічними подіями повномасштабної війни Росії проти України, необхідно конвертувати в системні рішення та посилення інституцій, інакше хвиля уваги спаде. Саме тому в Українському інституті розбудова українських студій за кордоном визначена стратегічним пріоритетом. Академічна сфера потребує довгострокових зусиль: тут працюють роки досліджень, монографії, авторитетні кафедри та горизонтальні зв'язки.
Для системної підтримки цього процесу запущено кілька важливих ініціатив, які об'єднуються в помітну екосистему. Зокрема, Програма підтримки українських студій імені Івана Лисяка-Рудницького, яка у 2020 році стала першою державною програмою, що системно підтримує проєкти з україністики та кримськотатарських студій для освітніх, наукових і культурних установ за кордоном. За шість років програма змогла підтримати 34 ініціативи на 22 мільйони гривень. Однак реальна потреба в десятки разів більша, тому активніше налагоджується співпраця з українським бізнесом, який розуміє важливість підтримки науки та культури в часи війни.
Окрім фінансування проєктів, важливо вкладатися в популяризацію теми, щоб вона ставала дедалі затребуванішою у світі. Було започатковано щорічну премію «Хвиля / Dalğa» для відзначення діячів, які зробили значний внесок у популяризацію та викладання української та кримськотатарської мов за кордоном. У 2025 році премію отримали Марта Єнкала, викладачка української мови в Університетському коледжі Лондона, та Наріє Сеїдаметова, викладачка кримськотатарської мови Стамбульського університету. Цьогоріч «Хвиля / Dalğa» масштабується: тепер це не лише премія, а й програма підтримки викладання української мови в університетах за кордоном.
Надважливою структурною зміною останніх двох років стала Глобальна коаліція українських студій, започаткована 2024 року за ініціативи першої леді Олени Зеленської разом з Українським інститутом, Фондом Президента з підтримки освіти, науки та спорту, Постійним представництвом Президента України в Криму, Міністерством закордонних справ і Міністерством освіти і науки. Коаліція вже об'єднала сотню університетів із десятків країн — від Гарвардського університету (США) до Кембриджського (Велика Британія), від Університету іноземних мов Хангук (Південна Корея) до Університету Преторії (ПАР). Формат передбачає три рівні залучення: від створення короткострокових курсів з української тематики до відкриття повноцінної кафедри чи центру україністики. Це вперше дає закордонним університетам зрозумілу дорожню карту від української держави для системної, а не епізодичної роботи з українською тематикою.
