Скандал навколо позбавлення Володимира Зеленського польського ордена Білого Орла та подальший «орденопад» серед українських політиків отримав несподіване продовження. Представник парламентської фракції чеської партії «Свобода та пряма демократія» (SPD) Їндржих Райхль звернувся до президента Чехії Петра Павела із закликом наслідувати польський приклад. На думку Райхля, Зеленського слід позбавити ордена Білого Лева — однієї з найвищих державних нагород Чехії.
Хоча успіх цієї ініціативи наразі виглядає малоймовірним, сама «війна орденів» привернула увагу до історії цих престижних відзнак. Серед кавалерів ордена Білого Орла несподівано для багатьох опинилися російська імператриця Катерина II, союзники Гітлера — угорський регент Міклош Горті та італійський диктатор Беніто Муссоліні, а також пропутінський канцлер Німеччини Герхард Шредер. Орден Білого Лева, своєю чергою, отримували не менш суперечливі постаті, зокрема той самий Муссоліні.
Однак найцікавішим персонажем серед кавалерів обох орденів є імператор Ефіопії Хайле Селассіє I. Його парадний мундир прикрашали не лише Білий Орел і Білий Лев, а й десятки нагород інших країн: орден Почесного легіону, орден Підв'язки, Золотий ланцюг ордена Пія IX, китайський орден Добродійної Хмари. 90 років тому, в червні 1936 року, з трибуни Ліги Націй у Женеві Хайле Селассіє виголосив промову, яка увійшла до всіх підручників із дипломатії. «Сьогодні це ми. Завтра це будете ви», — намагався він переконати світ, що війна Італії проти Ефіопії є не локальним конфліктом, а замахом на систему колективної безпеки. Однак тоді його слова не почули, і «маленька війна» стала прологом до Другої світової.
Хайле Селассіє перебував на троні 44 роки. За цей час він двічі з'являвся на обкладинці Time як «людина року», намагався реформувати країну, але зрештою втратив владу і життя. Шлях до влади майбутнього імператора був незвичним: він народився десятою дитиною в родині губернатора одного з регіонів феодальної Ефіопії, при хрещенні отримав ім'я, що перекладається як «Сила Святої Трійці», і вважав себе нащадком царя Соломона та цариці Савської. Системної освіти він не здобув — єдиним учителем у дитинстві був французький єзуїт. У 13 років Хайле Селассіє розпочав кар'єру дрібного чиновника, у 14 став губернатором провінції, у 24 — спадкоємцем престолу, а в 38 років дочекався пишної коронації.
Коронація відбулася в листопаді 1930 року в Аддіс-Абебі. Англійський письменник Івлін Во, який був свідком церемонії, описав її в книзі «Далекий народ». Він зауважив, що абіссінський джентльмен пересувається верхи на мулі посередині дороги в оточенні озброєних слуг, а патрони слугують загальновизнаним платіжним засобом. Під час коронації імперський духовий оркестр виконав державний гімн Ефіопії, написаний на прохання імператора. Історія цього оркестру заслуговує на окрему згадку: у 1924 році майбутній імператор, прямуючи до Швейцарії, зупинився в Єрусалимі, де почув виступ оркестру дітей-сиріт, які після геноциду вірмен опинилися в притулку. Вражений, він попросив архієпископа Вірменської Апостольської Церкви дозволити йому усиновити сиріт і забрати їх до Африки. Так 40 вірменських дітей під керівництвом Геворга Налбандяна стали імперським духовим оркестром Ефіопії.
Хайле Селассіє намагався реформувати Ефіопію, дотримуючись «золотої середини» між нетерплячістю західних реформаторів і консерватизмом місцевої еліти. Однак його правління завершилося трагічно: після перемоги у війні з Італією він повернувся на трон, але з часом втратив владу в результаті перевороту. Історія імператора, який полюбляв владу, гроші, ордени, великих тигрів і маленького песика Лулу, залишається яскравим прикладом того, як навіть наймогутніші лідери можуть опинитися в ізоляції від реальності.
