Психологиня пояснила, чому дрібниці викликають конфлікти через хронічний стрес
Психотерапевтка Анна Протасова розповіла, як стрес робить мозок гіперчутливим до дрібних подразників і чому накопичена злість виривається на близьких.
Багато людей останнім часом помічають, що реагують на дрібниці надто різко: колега помилився у звіті, партнер забув вимкнути світло, подруга спізнилася на п'ять хвилин. За словами магістрки психології, тілесно-орієнтованої психотерапевтки та сексологині Анни Протасової, така гостра реакція має пояснення, і пов'язане воно зі станом нервової системи в умовах тривалої напруги.
Експертка пояснює, що мозок захищає людину від небезпеки ще до того, як вона її усвідомила. За це відповідає реакція стресу «бий або тікай», у якій агресія належить до варіанта «бий». Коли загроза короткочасна, агресія згасає, щойно людина відчула себе захищеною. Але якщо стрес триває довго, мигдалина, ділянка мозку, яка оцінює небезпеку, стає гіперчутливою. Тоді нейтральні сигнали, як-от інший тон співрозмовника, невдало сказане слово чи вираз обличчя, сприймаються як загроза, і організм подає сигнал до атаки.
Протасова додає, що хронічний стрес впливає й на здатність контролювати імпульси та обдумувати слова до того, як вони вимовлені. До цього додаються недосипання, постійні обстріли та невизначеність майбутнього. У такому стані нервова система, за її образним порівнянням, нагадує оголений дріт, який «іскрить» від будь-якої напруги.
Ще один механізм пов'язаний із тим, як психіка сортує людей. Ми автоматично ділимо їх на «своїх» і «чужих». Поруч зі «своїми» ми почуваємося в безпеці, тому відмінності в поглядах чи звичках витримуються легко. Але коли відчуття небезпеки зростає, зростає і чутливість до відмінностей: той, хто думає чи поводиться інакше, раптом сприймається як «чужий», і реакція стає агресивною.
Експертка звертає увагу на те, що агресія накопичується, коли її неможливо виплеснути там, де вона виникла. «Ми не можемо вдарити того, хто запускає шахеди по нашому місту, і не можемо накричати на економічні проблеми. Тож злість поступово збирається всередині, як вода в посудині. І коли цей контейнер переповнюється, агресія може виплеснутися на того, хто опинився під рукою», — зазначає Протасова.
Велике значення має і характер людини. Одні з дитинства навчилися мовчати про невдоволення, щоб «не псувати стосунки». Така людина довго терпить, а потім вибухає через дрібницю і сама дивується силі власної реакції. Інші не мають навичок керування злістю і дратуються легко, виражаючи агресію в неконструктивних формах.
Щоб опанувати агресію, Протасова радить працювати з кількома речами. Перша — регуляція нервової системи: дихальні практики чи заземлення допомагають повернути відчуття безпеки, і робити це варто регулярно, щоб у стресовій ситуації ризик зриву був нижчим. Друга — емоційна грамотність, тобто здатність розпізнавати свій стан і помічати агресію ще до того, як вона стане неконтрольованим гнівом. Третя — нові моделі поведінки: говорити про свої почуття прямо, не накопичуючи образ, і брати паузу, коли емоції стають надто сильними. Якщо ж спалахи агресії повторюються, впливають на якість життя і людина не може впоратися з ними самостійно, експертка радить звернутися до психолога чи психотерапевта.
Підсумовуючи, Протасова наголошує на двох речах: уважності до себе та співчутті до інших. Люди навколо, за її словами, часто так само виснажені, тому помиляються, забувають і спізнюються саме через напруження. Коли ця думка залишається в пам'яті, між людьми з'являється більше простору для розуміння і терпимості.
33
