Втеча Кравченка загострила питання реформи Генпрокуратури
Після втечі генпрокурора Руслана Кравченка до Відня посада очільника Офісу генпрокурора залишається вакантною. Реформа відомства є однією з умов отримання Україною 8 мільярдів євро від ЄС, але парламент гальмує процес, зберігаючи ручне управління через виконувача обов'язків.
Втеча генерального прокурора Руслана Кравченка до Відня загострила питання не лише кадрового призначення, а й самої архітектури Офісу генпрокурора. Посада очільника відомства залишається вакантною — наразі призначено лише виконувача обов'язків. За даними джерел у політичних колах, великої черги охочих разом із посадою отримати тісні обійми Володимира Зеленського поки не спостерігається.
Ситуація набула додаткової ваги через фінансові зобов'язання перед міжнародними партнерами. Ще у вересні спікер парламенту Руслан Стефанчук одержав лист від єврокомісарів з переліком пріоритетних законів, які повинна ухвалити Верховна Рада, щоб Україна отримала 8 мільярдів євро допомоги. У жовтні президент Володимир Зеленський в інтерв'ю Financial Times підтвердив, що без реформ грошей Україні не бачити. У цьому списку присутня Антикорупційна стратегія, одна з частин якої вимагає забезпечити повну незалежність генпрокурора від впливів урядового кварталу.
Історично посада генерального прокурора в Україні є політичною квотою президента та предметом політичних торгів. За часів президентства Зеленського цей вплив став безпрецедентним завдяки монобільшості в парламенті, через що Верховна Рада втратила свою контрольну функцію. Як розповідає керівниця юридичного відділу «Центру протидії корупції» Олена Щербан, зараз генпрокурор слугує інструментом ручного управління для Офісу президента. Через цю посаду здійснюється контроль над усім політичним полем, депутатами, суддями та іншими правоохоронними органами. Це можливо завдяки тому, що саме в ОГП централізовано координується система досудових розслідувань, і без згоди прокурора неможливо провести жодну значущу процесуальну дію, наприклад, отримати санкцію на обшук або подати клопотання до суду.
Ще в перший рік каденції депутати 8 скликання проголосували за зняття з себе депутатської недоторканності. Після її скасування повноваження відкривати кримінальні справи та підписувати підозри народним обранцям залишилися виключно в генпрокурора або його в.о., однак тепер для цього йому не потрібна згода парламенту. За словами Щербан, це дозволяє вибірково підходити до правосуддя і блокувати розслідування щодо лояльних політиків. Зокрема, за її інформацією, генпрокурор заблокував внесення до ЄРДР відомостей щодо десятків депутатів, які можуть бути причетні до схем виплат у конвертах, позбавивши НАБУ та САП можливості проводити слідчі дії.
Вплив на прокуратуру дає змогу централізовано координувати масштабні кримінальні провадження, наприклад, по нелегальних кол-центрах, самостійно вирішуючи, проти кого активізувати слідчі дії, а кого не чіпати. Крім того, такий контроль використовувався Офісом президента для атак на антикорупційні інституції, оскільки Руслан Кравченко був готовий підписувати підозри детективам НАБУ. Забезпечити аполітичність цієї фігури вкрай важко, коли інструмент її звільнення — виключно в руках депутатів. Процедура висловлення недовіри генпрокурору в парламенті є максимально політизованим голосуванням. Будь-які спроби очільника прокуратури стати незалежним та впроваджувати системні зміни завершуються його швидким звільненням. Яскравим прикладом є історія Руслана Рябошапки, якому вказали на вихід через пів року після того, як система почала відчувати реформи і політичний ручний вплив на неї став неможливим.
Зараз владу цілком може влаштувати фігура призначеного у вересні Антона Ковальського як довготривалого виконувача обов'язків генпрокурора. В.о. можна призначити і звільнити будь-якої миті, що гарантує його максимальну поступливість і дозволяє системі уникати відкритих конкурсів на керівні адміністративні посади. Такий керівник не має простору для автономії чи власної гри і залишається зручним виконавцем волі Офісу президента. Він володіє основними важелями влади повноцінного генпрокурора, зокрема виключним правом вносити відомості до ЄРДР щодо народних депутатів та погоджувати негласні слідчі дії. Серед наявних претендентів важко знайти особу, яка одночасно була б повністю лояльною до влади та не мала серйозного репутаційного шлейфа або проблем із доброчесністю, що могли б викликати гостру критику з боку ЄС. Такий формат дає змогу зберегти ручне управління до закінчення воєнного стану, після якого влада вже очікує на вибори, коли контроль над силовим блоком може втратити нинішній формат або актуальність.
Збереження виконувача обов'язків дозволяє відкласти вимоги міжнародних партнерів і громадянського суспільства щодо подолання політичного впливу на призначення генерального прокурора. Існує кілька шляхів для усунення цього впливу. Першим із них може бути проведення конкурсу на посаду генпрокурора. Хоча Конституція прямо не згадує конкурс, вона дозволяє деталізувати процедури в законі. Конкурс можливий, якщо він не буде обмежувати конституційні повноваження президента та парламенту і не робитиме їх суто формальними. Можна створити конкурсну комісію за участі міжнародних партнерів у форматі «3 на 3» — троє «міжнародників» і троє представників від України, де міжнародні експерти матимуть переважне право голосу. Щоб не порушувати повноваження президента, комісія має відібрати не одного переможця, а щонайменше двох фіналістів, серед яких президент зробить вибір і подасть кандидатуру на затвердження парламенту.
5
