Що сталося за місяць: Федоров змінив оцінку війни від «ініціативи» до «повільно програємо»
23 липня Федоров говорив про перехоплення ініціативи, 25 серпня — про повільний програш і кілька місяців для зміни курсу. Розбираємо хронологію без перебільшень і помилкового твердження про «перший випадок з 2022 року».
У цій історії достатньо поставити поруч дві дати — 23 липня і 25 серпня 2026 року. Між ними трохи більше місяця, але оцінка Михайла Федорова змінилася настільки, що звучить майже як суперечність самому собі.
23 липня колишній міністр оборони заявляв: за шість місяців його команда домоглася того, що Україна вперше за останні роки почала перехоплювати ініціативу. Він говорив про вікно можливостей і шанс примусити Росію до миру з позиції сили. Тоді Федоров також пояснював, чому не погодився на інші державні посади: на його думку, на хід війни безпосередньо впливають лише президент, міністр оборони та головнокомандувач.
25 серпня Reuters опублікувало інше інтерв’ю. Тепер Федоров каже, що Україна виглядає так, ніби поступово й повільно програє. Він не ставить крапку і не говорить про неминучість поразки. Навпаки, стверджує, що шанс перемогти зберігається. Але для цього, за його оцінкою, потрібно за кілька місяців перебудувати стратегію, технологічне управління й саму державну систему.
Чим він пояснює зміну тону? У серпневому інтерв’ю Федоров називає відсутність спільного бачення перемоги, повільне впровадження інновацій, корупцію, патронажні мережі та політичну залежність інституцій. Ефективність держави він оцінює лише у 5%. Серед військових рішень робить акцент на автономних дронах, дешевих перехоплювачах, балістичній програмі й сенсорах на лінії фронту.
Офіс президента відповів на це коротко, але показово. Там нагадали, що, коли Федоров працював у Міноборони, його оцінка війни була позитивною. Після цього, за версією президентської команди, змінився насамперед його особистий статус. Тобто суперечка тепер іде не лише про фронт, а й про те, наскільки позиція чиновника залежить від того, перебуває він усередині влади чи за її межами.
Саме тому історія нагадує Олексія Арестовича. 17 січня 2023 року його відставку з посади позаштатного радника керівника Офісу президента прийняли. Уже 21 січня він публічно засумнівався в тому, що перемога України гарантована, і підкреслив, що тепер говорить як неофіційна особа. Це схожа послідовність, але не доказ однакових мотивів.
Різниця між ними велика. Арестович був радником, а Федоров керував Міністерством оборони. Тому його песимістичний сигнал важчий політично, але й вимоги до нього вищі. Після відставки з’ясувалося, що реформа ТЦК, яку обговорювали місяцями, не дійшла до практичного результату. Військова омбудсменка Ольга Решетилова заявила, що дієвих змін, окрім декларацій, її офіс не побачив.
При цьому немає підстав писати, що Федорова звільнили саме за ТЦК. Зеленський називав ширший комплекс причин: конфлікт міністра з Олександром Сирським, проблеми на полі бою, у бригадах і мобілізації. Сам Федоров згодом говорив і про можливий спротив реформам закупівель.
Є ще одна корекція, без якої картина буде неточною. Це не перший після 2022 року випадок, коли український політик найвищого рівня допускає програш. У квітні 2024 року Зеленський заявляв, що без американської допомоги Україна програє війну. Тому головна новина серпня 2026-го — не саме слово «поразка», а швидкість, із якою колишній керівник оборонного відомства перейшов від оптимістичної оцінки до системної критики.
Наступні місяці покажуть, чи був цей поворот лише політичною риторикою після відставки, чи Федоров справді вказав на момент, коли Україні доведеться дуже швидко міняти механіку війни.
