В Україні експерти, які беруть участь у кримінальних провадженнях щодо високопосадової корупції, дедалі частіше стикаються з погрозами та тиском. Нещодавно експертці у справі «Династії» незнайомий чоловік наполегливо радив відмовитися від участі у провадженні, дочекавшись її ввечері біля будинку. Згодом через третіх осіб їй передавали «вітання» з погрозами мобілізувати родичів і позбавити права на професійну діяльність. НАБУ і САП зараз досліджують ці обставини в межах кримінального провадження, і одна з версій слідства — до тиску могли бути причетні окремі співробітники Служби безпеки України.

Для української правоохоронної системи вплив на експертів не є новим явищем. За різних політичних часів експертиза залишається одним із ключових інструментів, за допомогою якого можна вплинути на результат кримінального провадження. Сьогодні принаймні частину таких випадків вдається фіксувати процесуально та розслідувати, однак масштаб проблеми значно більший, ніж може здатися на перший погляд. Експертизи проводять практично в кожному провадженні НАБУ і САП, особливо у справах про заволодіння державними коштами, зловживання під час будівництва чи закупівель. Саме експерт має визначити вартість майна, обсяг виконаних робіт, розмір збитків або суму розтрати. Без такого висновку в багатьох провадженнях неможливо належно обґрунтувати підозру, передати справу до суду та домогтися справедливого покарання. Тому контроль над експертизою часто означає значний вплив на результат розслідування, і охочих отримати цей вплив вистачає.

Тиск на експертів може мати різні форми. У провадженні щодо заволодіння 141 мільйоном гривень «Укрзалізниці» слідство зафіксувало розмови фігурантів про можливість домовитися із судовими експертами про отримання необхідного стороні захисту висновку за неправомірну вигоду. Учасники розмов називали конкретні суми, які відрізнялися залежно від експертної установи. Коли проведення експертизи доручили фахівцю приватної установи і звичні способи впливу не спрацювали, сторона захисту почала домагатися його притягнення до дисциплінарної відповідальності та намагалася отримати через суд захищену законом інформацію про експерта. Існують і менш помітні випадки тиску. Під час обшуку в одній із державних експертних установ у кабінетах керівництва виявили чорнові записи з номером провадження щодо ймовірних збитків від застосування формули «Роттердам+». Зміст запису фактично зводився до вказівки: якщо до установи надійде постанова про проведення експертизи у цій справі, про це необхідно повідомити зацікавлених осіб. Такі обставини складно поєднати з поняттям незалежної судової експертизи.

Окрім тиску, серйозною проблемою є строки проведення експертиз. У справі щодо ймовірної корупції під час будівництва Шулявського шляхопроводу на фінальний висновок про суму збитків довелося чекати дуже довго. Увесь цей час провадження фактично було заблоковане, оскільки експертиза була ключовим доказом. У справі щодо закупівлі висотомірів для військових літаків кожна комп'ютерно-технічна експертиза тривала від двох з половиною до трьох з половиною років. Вісім оціночно-будівельних експертиз, призначених у грудні 2024 року в іншому провадженні, державна установа виконувала понад шістнадцять місяців. Листи детективів з нагадуваннями про встановлені строки залишалися без належного реагування. Таке затягування має конкретні юридичні наслідки — сплив строків давності для притягнення винних до відповідальності. Справи закриваються, а держава навіть не отримує відшкодування за збитки. У справі про висотоміри експерти, ймовірно, надали завідомо неправдивий висновок, що підтвердили дослідження кількох інших установ. Однак притягнути цих експертів до кримінальної відповідальності вже неможливо, оскільки строки давності на це теж спливли. Дієвих інструментів, які дозволяли б протидіяти необґрунтованому або штучному затягуванню експертиз, сьогодні практично немає.

Третя проблема — якість та об'єктивність експертних досліджень. У практиці НАБУ і САП одна й та сама державна експертна установа неодноразово надавала протилежні висновки щодо того самого предмета дослідження. У справі про заволодіння землями під Фастовом два висновки однієї установи визначили вартість тієї самої земельної ділянки станом на ту саму дату спочатку у 1,5 мільйона гривень, а потім — у 219 тисяч гривень. Різниця перевищила сім разів. Аналогічна ситуація виникла щодо кожної із 462 ділянок. Причиною стали суттєво різні об'єкти, взяті для порівняння, та різні коефіцієнти оцінки. Формально обидва документи були експертними висновками, але за змістом вони давали суду два несумісні результати. У справі щодо закупівлі «Укрзалізницею» пристроїв живлення та сама установа спочатку визначила одну ринкову вартість обладнання, а через чотири роки — суттєво іншу. Призначена судом повторна експертиза в іншій установі завершилася висновком, що визначити вартість обладнання взагалі неможливо. Ще в одному провадженні суперечності між висновками експертиз сторони обвинувачення і сторони захисту виявилися настільки істотними, що суд відмовився покладатися на будь-який із них, і розмір збитків суд визначав самостійно на підставі первинних документів.

Окремою проблемою є висновки, які не містять однозначної відповіді. Висновок експерта має відповідати на питання, сформульовані детективом чи прокурором у постанові про призначення експертизи. Якщо надати відповідь неможливо, експерт прямо зазначає це у висновку. Але такі випадки мають бути рідкісним винятком, а не системою. Коли ж експерт фактично не говорить ані «так», ані «ні», для слідства це означає призначення нового дослідження і ще кілька місяців або навіть років очікування. Для подолання цих системних проблем українські правоохоронці та експерти наголошують на необхідності створення незалежної експертної установи, яка б забезпечувала об'єктивність, своєчасність та якість експертиз у справах про високопосадову корупцію, що є критично важливим для ефективної боротьби з корупцією в країні.